Розробки уроків

   Тема: Цікавий епізод з дитинства письменника Григора Тютюнника.     Воєнне дитинство в повісті « Климко»: особисте життя автора і сюжет твору.

Мета: познайомити учнів із життям і творчістю  Григора Тютюнника, викликати інтерес до вивчення творів письменника; опрацювати   зміст  твору « Климко» , дослідити , як  у  творі  відображено  воєнне  дитинство; розвивати навички виділення головного, сприйняття та засвоєння матеріалу на слух; проводити паралелі між особистим життям автора і сюжетом твору; виразного читання та спостереження над художнім текстом; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, увагу, пам'ять, уміння грамотно висловлювати свої думки; навички аналізу епічного твору;

формувати кругозір, світогляд школярів;

виховувати гуманні якості людини – чуйність, доброту, турботу про ближнього, здатність співпереживати.

Обладнання: підручник для сьомого класу з української літератури, презентація, виконана в програмі Power Point, опорний конспект уроку, повідомлення учнів.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ                                                     

І. Організаційна частина. З’ясування емоційної готовності учнів до уроку.

Слово вчителя

         Доброго дня, любі мої! Станьте рівненько, підніміть голівки, налаштуйтеся на урок. У нас сьогодні гості – розкажіть їм про себе.

                                            (Кричалка: Ми дубенчани ! Ми веселі, кмітливі, допитливі! Ми вчимося, пізнаємо, творимо!  Ми хочемо знати все!)

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1.     "Мікрофон".

– Чи любите ви читати твори про війну?

 -Які книги на цю тему ви читали?

-Які кінофільми бачили?

– Що ви знаєте про Друга світовау війну?

-Яке лихо людям вона принесла?

 2.  Асоціативний кущ до слова «війна»  .

3.Слово вчителя.

Григір Тютюнник – один із багатьох письменників, що писали твори про війну. Три повісті « Облога», « Климко», « Вогник далеко в степу» охоплюють часові періоди  в житті українського народу - початок війни, роки фашистської окупації, повоєнні часи.

   4. Бесіда.

– Що вам відомо про життя Г.Тютюнника?

-Які його твори ви читали?

-Чому більшість героїв творів Г.Тютюнника – це діти?

ІІІ. Оголошення теми і завдань уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів.

Епіграф:  "Ото щастя – написати таку книжку,

 щоб читач навмисне розтягував читання її надовше,

 торкався недочитаних сторінок і думав радо:

 ще є, ще й на завтра зостанеться". 

                                                                                             Григір Тютюнник

– Сьогодні на уроці ми розглянемо ще один твір про події Великої Вітчизняної війни, про долю людини в роки війни. Таким твором є повість Григора Тютюнника "Климко".

Завдання  уроку: поглибити знання про творчість письменника , особливості його таланту, розкрити історію створення повісті "Климко", з’ясувати ідейно-художній зміст повісті, розширити кругозір, вчитися бути добрими, чуйними, милосердними, приходити людям на допомогу.

IV. Вивчення нового матеріалу.

1.     Слово вчителя.

– Щоб зрозуміти художній твір, кожному читачеві, напевно, хочеться зрозуміти й автора. Хто він, який він, чому саме про це написав твір? І ще багато інших питань виникає у нас. Спробуємо дати відповіді хоча б на декілька запитань. Допоможуть у цьому спогади рідних, друзів письменника, щоденникові записи самого автора.

2.     Робота в групах .

Завдання:

Перечитати спогади про Григора Тютюнника, спробувати уявити характер людини. Що вас здивувало, вразило, викликало захоплення? Чи постав перед вами письменник звичайною людиною?

Борис Олійник підкреслював:

"У Григора Тютюнника майже немає розлогих авторських відступів, оскільки він володіє благословенним талантом розчинятися у своїх героях, у музиці свого часу, він свій серед своїх. Йому досить однієї деталі, риси – і ось перед вами довершена, повна і цілісна особистість. Григір любив розповідати і розповідав прекрасно, коріння його слів сягало глибоко в землю, а гілки торкалися неба.Письменник чесний до прямолінійності, принциповий до жорстокості, від чого й сам не раз потерпав ".

Олесь Гончар зауважив:

"Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник. Сьогодні українську художню прозу важко уявити без його хай кількісно і невеличкої, але справді вагомої літературної спадщини. Григорів характер і стиль письма вироблений, відредагований, затверджений життям ".

Олександр Сизоненко згадував:

"Був він неговіркий, небалакучий – скоріше видавався мовчуном. Високий (він завжди здавався вищим, ніж був насправді), ставний, з розгорнутими, немов крила, плечима і гордо піднятою чубатою головою".

Щоденникові записи Григора Тютюнника.

"Мила людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова".

"Не сказав жодного поганого слова про людину справжню. Але коли я бачу мерзотника, мені стає шкода, що сонце світить усім однаково".

"Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються  доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їх виявах".

3.     Розгляд портрета письменника.

Зовні письменник виглядав так: високий, красивий, з густим буйним чорним чубом, з вольовими рисами обличчя, рідко усміхався, був стриманим і зосередженим. Та під суворою зовнішністю ховалася добра, щира і вразлива душа.

Літературний побратим і ровесник письменника Б.Олійник так описує портрет Григора: "… вищий середнього зросту, худорлявий, половецька засмага, трохи суворі брови, з-під яких зорили карі, аж гарячі очі. Воронове крило чуприни норовливо спадало на чоло".

4.     Інтрига.

– Чи таким, як на портреті, постав перед вами, перед вашим духовним зором Григір Тютюнник?

5.Слово вчителя про письменника.

Народився Григір Тютюнник 5 грудня 1931 року в селі Шалівка на Полтавщині. Батько, Михайло Васильович, «напівмужик, напівінтелігент», як говорив про нього письменник, косив, теслював і нишком готувався до вчительського вузу. Мати полола, в’язала, поливала...

 Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув і Тютюнників-Хтудулів, як називали їх в селі: забрав старенького дідуся, а півторарічний хлопчина перестав ходити, говорити, навіть сміятися.

 Коли Григору було шість років, заарештували батька. Пам’ятав він, як одного холодного осіннього дня біг за возом, в якому везли безневинного тата. З тих пір Григір його так і не бачив. Батькові суджено було пройти всіма етапами «ворога народу», а в п’ятдесят сьомому році прийшов папірець, у якому сповіщалося, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно. Усе своє життя письменник з теплотою і ніжністю згадував його: «Я тільки трішки-трішки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким».

 З мамою стосунки у хлопчика були непрості. Тому після арешту батька його забрав до себе батьків брат Филимон Васильович, що проживав на Донеччині. Дядько та його дружина, Наталя Іванівна, прийняли Григора як рідну дитину. Вони працювали в школі: дядько — бухгалтер, а тітка — вчитель української мови. Під їх опікою почав майбутній письменник свою освіту. Провчившись два тижні в українському першому класі (тут було лише семеро учнів, через що клас розформували), Григір продовжує навчання у першому російському класі.

 Почалася Велика Вітчизняна війна. І знову голод. В автобіографії письменник згадував: «Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину». Дядько з перших днів війни пішов на фронт. А в тітки, крім Григора, було своїх троє дітей, яким вона ледь давала раду. Тому хлопчик вирішив повернутися до свого села, на Полтавщину. «Йшов пішки (війна кругом), маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні...» Та лихо і тут переслідувало хлопчика. Хату, в якій жили Тютюнники, зруйнувала бомба, і вони опинилися в чужих людей.

 Потім було навчання в ремісничому училищі, куди пішов Григір лише тому, що там давали сяку-таку одежину і сімсот грамів глевкого хліба на день. Цей хліб допоміг вижити їм з мамою в сорок сьомому році. Після училища треба було відпрацювати три роки на заводі, але хворий на туберкульоз легенів хлопець повернувся до рідного села. За те, що порушив «закон про три роки», був засуджений на чотири місяці. Коли Григір виходив з колонії, табірний бібліотекар жалкував. «Тебе випускають? Ох, жаль, хороший читач був...» Тепер при кожній нагоді йому згадували, що не лише батько в нього ворог народу, а й він сам «тюряжник». Це тягарем лягло на його зболену душу.

 Починав писати Григір Михайлович російською мовою, оскільки понад двадцять років перебував у російськомовному середовищі (проживання в Донбасі, військова служба на флоті, російське відділення Харківського університету). Українською мовою почав писати після смерті свого брата по батькові Григорія Тютюнника — відомого письменника, у якого Григір пройшов першу школу літературного навчання. А коли прочитав словник Грінченка, з українською мовою більше не розлучався.

 Майже більша половина написаного Григором Тютюнником — про дітей і для дітей, яких він любив по-особливому. Батьківської любові, якої сам був позбавлений у дитинстві, вистачало і його синам — Михайликові й Василькові, і всім, для кого писав.

 Тематика творів Григора Тютюнника охоплює життя в усіх його найрізноманітніших виявах і настроях, таким, яким воно і є насправді. Ми не знайдемо в оповіданнях та повістях митця романтичних героїв, незвичайних подій та історій, уславлених імен, закликів і пафосних дифірамбів. Письменник змальовує звичайні, буденні, життєві ситуації, у яких саме й видно людину, її характер, ставлення до інших і до самого життя. Його герой — один з мільйонів звичайних трудівників, найчастіше селянин. Чим він живе щоденно і якими очима дивиться на світ — добре знав Григір Тютюнник. Його проблеми — це проблеми народу і всього суспільства.

 Закінчив життя письменник самогубством.

6.Ви отримали випереджувальне домашнє завдання.

Виступи учнів із повідомленнями про життєвий та творчий шлях письменника.

7. Підсумовуємо почуте.

Кросворд «Нелегка доля письменника».

8.Слово вчителя.

У 70-х рр.. побачила світ повість «Климко». За книгу «Климко» у лютому 1980 р. Г. Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки.

Повість "Климко" побудована на автобіографічному матеріалі. Війна застала Г.Тютюнника на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері.

Давайте пригадаємо  з вами який твір ми називаємо автобіографічним(головним героєм якого є сам автор).

Який автобіографічний твір ми з вами вивчили?

 Автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку і себе з другом. Однак в основі твору — враження від того пам’ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.

9.Слово вчителя

Повість « Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України.

"Незакінчене речення"

1.– Читаючи повість "Климко", я відчував …думав…був вражений…    

2.Щаслива пора — дитинство. Та не хотів би повернутися у своє дитинство ні на мить той, кому в юному віці довелося зустрітися віч-на-віч із війною. Діти війни. Їм довелося рано подорослішати. Перенести на своїх плечиках той нелюдський жах, біль, горе, що випали на долю нашого народу, втратити рідних, друзів, переносити холод, голод, усі страждання окупації і попри все це залишатися Людьми … Прикладом такої людини може бути Климко, головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника            Читаючи твір Г. Тютюнника «Климко», кожен із вас, я сподіваюсь, замислився над тим, як складно жилося дітям під час Другої світової війни.
Багато дітей залишилися без батьків, без приміщень, без житла. Тому діти вимушені були шукати собі помешкання, їжу, одяг.
         А  скільки дітей було вивезено до Німеччини! Діти працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку.

3.Війна  вкрала  дитинство  у  Климка, як  і  у  мільйонів  інших  дітлахів,  у  40-х роках  минулого століття, як краде його зараз- на Сході України.

Читання вчителем вірша « А на моїй землі іде війна …»

А на моїй землі іде війна,

 Стріляють танки і ревуть гармати.

 Сповита горем, в чорному вбранні,

 Сльозами вмилась не одна вже мати.

Найкращі з кращих падають від куль,

 Грудьми своїми землю прикривають.

 Сумним набатом в селах і містах,

 Звучать слова: « Герої не вмирають!»

Вони живуть навіки у серцях

 І в пам’яті народу України.

 І не дозволять нашим ворогам

 Перетворить Вітчизну на руїни.

Ми вистоїм. Здолаємо катів,

 Як маків – цвіт розквітне Україна!

 На тих місцях, де йдуть тепер бої,

 В земнім поклоні схилиться калина.

автор: Світлана Чабан

Проведемо паралелі між сьогоднішніми подіями на Сході України і подіями, описаними у творі « Климко»

4.Робота з текстом.

Слово вчителя: А зараз перевіримо,чи уважно ви читали твір?Проведемо «Літературну мандрівку в минуле». Я задаю вам питання, а ви відповідаєте на них коротко, записуючи відповіді в сітку сканворду:

1. Що їв у дорозі  Климко ? (картоплю)

2. Як  звали товариша Климка ? (Зульфат)

3. Що дав чех Климкові ? (галети)

4. Як звали тітку, у  якої перебував деякий час Климко ? (Марина)

5. Де проживав головний герой з дядьком Кирилом ? (барак)

6. Місто, до якого подорожує Климко? (Слов’янськ)

1

к

а

р

т

о

п

л

ю

2

з

у

л

ь

ф

а

т

3

г

а

л

е

т

и

4

м

а

р

и

н

а

5

б

а

р

а

к

6

с

л

о

в’

я

н

с

ь

к

 Якщо ви правильно відповіли на питання, то у вертикальному виділеному стовпчику ви прочитаєте ім’я головного героя твору Григора Тютюнника.  Перевірте свої відповіді . Дякую, ви показали прекрасні знання.

5.Робота за текстом твору.

Бесіда за запитаннями:

Чим розпочинається повість? (Опис природи). Зачитати опис.

Яке завдання цього пейзажу? (Допомагає розкрити, коли відбуваються події, красу української природи, незважаючи на війну, наслідки окупації).

Від імені кого ведеться розповідь?

Що змусило Климка піти до Слов’янська?

Зачитайте опис подорожуючого. Що із собою він взяв у дорогу?

Розкажіть про зустріч Климка із чехом.

Як довго Климко був у подорожі?

Перекажіть уривок, коли Климко копав картоплю.

Що згадує Климко про своє життя у дядька Кирила?

Яке лихо принесли на станцію італійці?

Кого Климко і Зульфат зустріли на базарі?

Як поставились Климко і Зульфат до вчительки?

Яку записку залишив Климко?

6.Робота в парах.

Тема повісті: зображення тяжких поневірянь Климка в часи фашистської окупації

Головна думка  твору: маленькі громадяни нашої країни- діти війни- виявили таке милосердя, яке й дорослим інколи було б не до снаги.

Проблеми: добро і зло, відповідальність за доручену справу, патріотизм, милосердя і жорстокість.

V. Рефлексія.

– Чим повість «Климко» актуальна сьогодні?

(Актуальність: доброта, чуйність, людяність, взаємодопомога в усі часи будуть одними з кращих рис справжньої людини)

– Повість є автобіографічним твором ?

(Григір жив у дядька, в роки війни ішов пішки на Полтавщину).

– Який девіз життя Григора Тютюнника? (Бути добрим).

Доброта – давній ідеал народу.

Недарма прислів’я і приказки стверджують силу доброти й людяності.

– Добре роби – добре й буде.

– Світ не без добрих людей.

– Не одежина красить людину, а добрі діла.

– Добрий чоловік – надійніше кам’яного мосту.

Узагальнення.

– Далі подорож Климка продовжується? Чи можна сказати, що повість "Климко" – твір, який хочеться навмисне розтягувати, щоб було ще завтра що прочитати?

-Отже, яка тема повісті? (зображення тяжких поневірянь Климка в часи фашистської окупації)

-         Що утверджує повість?(прокляття війни,уславлення доброти ,милосердя, чуйності, щирості)

-         Які основні проблеми порушує автор ?( добро і зло, відповідальність за доручену справу,патріотизм, милосердя і жорстокість)

VІ. Домашнє завдання.

 Високий рівень - Взяти інтерв’ю у Климка.

Достатній рівень - Скласти план маршруту Климка

Початковий і середній – Підготувати  повідомлення ,як у творі зображено воєнне дитинство.

VІІ.Оцінювання